25
негритяночка прийшла й поцілувала мене в щоку.
а потім Рауля. і стала між нами.
друг, якого поважаєш,
і дівчина, яку ти хочеш, але яка хоче твого друга.
коли ще в Тулумі я думав про жінок –
я намагався розібратись у причинах
своїх відверто патологічних ревнощів.
до біса психоаналітику, але надумав я тоді таке.
нехай сам я за життя зрадив дівчині лише одного разу,
в глибокій юності, й потім почувався так херово,
що більше цього ніколи не робив –
тому варіант "судити по собі" тут не канає.
але з іншого боку, від моєї першої дівчини й доти
практично завжди я дозволяв жінкам,
ба спокушував жінок, зраджувати інших із собою.
остання дівчина в Україні була з іншим,
коли почала зустрічатися зі мною.
дівчинка в Новому Орлеані пішла до мене від іншого.
моя кохана в Техасі мала хлопця.
дівчина в Мехіко переспала зі мною
через три дні після того, як поїхав з міста її чувак.
у Розі був постійний хлопець у Ліверпулі.
а коли зраджують зі мною –
це те саме, як коли зраджують мені.
виникає враження, що всі жінки зраджують.
а річ-то в мені…
власне, відтоді я всіляко боровся з собою
і ще більше намагався дотримуватися
отого принципу: "якщо вона з іншим, то я нє".
але не завжди виходило.
якщо вже тобі хтось подобається –
на все стає похуй…
Рауль пішов усередину,
а негритяночка почала докоряти мені,
що я тут сиджу і дуюсь,
а в мого друга день народження.
що це егоїзм якраз із мого боку,
а не з його.
ми таки повернулись і поспівали,
випили Гавана клюб-клюб-клюбу,
і Сімон повідомив, що нашому господареві вже дзвонили:
завтра ми летимо з країни.
бля як мені шкода було розлучатись із Раулем…
а ми ж могли ще тиждень побути в Гавані,
якби не Мігра.
банальні епізоди, банальні епізоди…
і саме вони врешті виявляються найважливішими.
ми вдвох верталися додому, під нагляд свого гебіста,
і я знайшов солом’яного бриля.
вдягнув собі на голову:
– скажи, охуєнний капелюх?
– мгм… (похмуро)
– шо таке?
– знаєш, я думав, ти мені його подаруєш. і ти мав би це зробити.
(бляа, я вже й забув, що у нього день народження).
– Сімон, а тобі не здається, що ти приписуєш даті забагато значення, – переходжу сходу в наступ.
– слухай. та ти взагалі нічого не зробив. я цілий день вдома сидів – ти б хоч зайшов фруктів якихось заніс.
– та бо я з Раулем ходив цілий день, і ти знаєш чому. бля, ти себе відчуваєш у цей день центром світу, правда?
– а тобі ніби не хочеться уваги у свій день народження?
– ти знаєш, Сімоне, якщо вже на те зайшло. я про свій день народження не тільки не згадую навмисне, а намагаюся ще й не відповідати на питання про те, коли я народився, вже за кілька місяців до дати. і десь половину днів народження взагалі насамоті проводжу. ми просто різні люди.
– ага, ну і на день народження своєї дівчини ти теж забиваєш?
– ну… це інше.
– от бачиш. бо тобі важливо зробити людині приємно… бо це впливає на стосунки. а тут тобі пофіг.
(ага, ми вже ставали як стара подружня пара ггг. навіть сварки ті самі.)
– знаєш шо? мої дівчата не сурмили про свій день народження щодня цілий місяць перед тим! мене це вже давно дістало. хочеш капелюха? на!
– нахуя він мені тепер?
– може, викинути?
– нє, тримай собі.
в такому ж дусі ми і вдома продовжували.
потім трохи помовчали.
а потім Сімон бере та й каже:
– але знаєш що? fuck it .
(здається, американці так не кажуть, бо Сімон спершу реготав з цього мого перекладу нашого слова "похуй", але потім і собі перебрав. йому це завжди настрій підвищувало.)
– так. fuck it :)
– знаєш, Сімоне. ми оце сваримося часто. але я оце навіть зараз сидів і думав. шо всьо-таки ти класний пацан.
– дякую (в горлі сльози).
– то все хуйня то все до сраки тарас шевченко гайдамаки.
– ага, точно. може ми просто вже стільки часу разом, та й того.
– та я теж оце думав собі. у Штатах, у Мексиці ми якось більше окремо були. в кожного свої справи. дівчата в обох були. а тепер, блін, сім днів на тиждень і ледь не двадцять чотири години на добу – вимушено разом. це ж по-любому впливає.
– ага. а шапка насправді тобі більше личить. ти в ній на Гекльбері Фінна схожий.
– ггг. та давай її просто по черзі носити.
наступного ранку ми прийшли до Мігри.
нам видали нові квитки.
і оскільки нас випроваджують із країни,
поліція мусить довезти нас до аеропорту.
послуга коштує 21 долар з кожного.
Сімон:
– ану, зачекайте хвилину.
виходить надвір і розмовляє з таксистом.
– він каже, що довезе нас обох за 15.
– ні. закон є закон.
ага. це були наші останні гроші.
чесне слово. в аеропорту хотілося їсти –
а вистачило тільки на те, щоб чаю попити.
може, тому вони й питали, скільки у нас є?
ми вже підозрювали, що вони ті закони,
які стосуються нас,
вони по ходу з калькулятором вигадують ггг
а як ми перевіримо, правду вони нам кажуть чи ні?
вимагати адвоката?
а літак через кілька годин…
за нами закріпили нових офіцерів,
щоб ті на незмінній "Ладі" завезли нас в аеропорт.
по дорозі Сімон одного з них
довів до бєлого калєнія своїми коментарями.
злющий чувак, схожий на Сталіна.
він провів нас до прикордонників
і дав наші паспорти.
ага. не нам. прикордонникам.
ми думали, хоч після проходження лінії
нам повернуть документи.
хуй.
ми ж небезпечні шо піздєц.
– ми перед літаком прийдемо. чекайте в зоні дьюті-фрі.
оце сидимо ми, п’ємо на останні два долари чай…
– а ти знаєш, Сімоне, що я тобі як іноземець скажу?
просто суб’єктивний погляд збоку.
оце Штати та Куба такі запеклі друзі.
ідеологічні суперники і все таке.
а вони між собою значно більше схожі,
ніж із тією ж Мексикою, наприклад.
по-різному, але і в Кубі, і у Штатах
фактична перевага державного над особистим,
оцей м’який контроль,
постійний нагляд,
поліцейська держава
і Тот-топот-тономой, тваюмать!
(з пізнішого щоденника)
не знаю як у кого, а в мене всі погані сни – хоч і різні, проте завжди на ті самі теми.
раніше таких було дві: знову в академії СБУ, знову з Танею.
схоже, додалася третя: знову в Кубі під наглядом міграційної поліції. брррр….
всі три – насильницьке обмеження свободи..
оголосили посадку.
а наших нєжних і ласкових звєрів усе нема.
всі пасажири вже зайшли.
а ми стоїмо без паспортів.
службовець авіаліній видзвонює їх по аеропорту.
рейс уже чекає на нас двох десять хвилин.
нарешті з’являється дядя Сталін,
проводить нас до салону,
перевіряє, чи добре ми пристебнули паси безпеки,
тицяє в руки паспорти й виходить.
за ним грюкнули двері, й літак пішов на зліт.