на главную | войти | регистрация | DMCA | контакты | справка | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


моя полка | жанры | рекомендуем | рейтинг книг | рейтинг авторов | впечатления | новое | форум | сборники | читалки | авторам | добавить



II


— Агов, Куций! — гукнув Смок свого приятеля, що перевальцем проходив з протилежного боку вулиці, несучи під пахвою пляшку якоїсь замерзлої рідини. Смок перейшов до нього через вулицю.

— Куди ти з самого ранку заподівся? Я вже де тебе не шукав.

— Був у лікаря, — відповів Куций, показуючи пляшку. — Із Селлі щось не гаразд. Учора ввечері я її годував і раптом побачив, що в неї хвіст і боки облазять. Лікар каже…

— Ет, то пусте, — нетерпляче урвав його Смок. — Я хочу…

— Що це за муха тебе вкусила? — обурився Куций. — Таж Селлі облисіє, та ще й у таку холоднечу! Селлі заслабла, розумієш? Лікар каже…

— Селлі зачекає. Послухай-но сюди…

— Не може вона чекати! Це ж бо вже знущання з тварини! Ти що — хоч, щоб вона обморозилася, га? І взагалі — що тобі засвербіло? Невже на Монте-Крісто й справді знайшли золото?

— Не знаю, Куций. Але я маю до тебе прохання.

— Ну, як прохання, то це інша річ, — одразу полагіднішав Куций. — Викладай, що там маєш. Я згоден вволити твою волю.

— Я хочу, щоб ти купив для мене яйця…

— Авжеж-бо, ще й пудри з парфумами! А Селлі, сердешна, хай тим часом облазить, так? Ні, Смоку, як тобі заманулося розкошів, то купляй собі яйця сам. А мені й боби з грудниною смакують.

— Я сам купуватиму, але й ти мені допоможи. І помовч трохи, поки я скажу. Зараз ти підеш до Славовича. Заплатиш хоча б і по три долари за яйця, але скупиш усе, що в нього є.

— По три долари! — аж зойкнув Куций. — А я тільки вчора чув, що в нього припасено цілих сімсот штук! Це ж виходить дві тисячі з гаком за жовток з білком! Знаєш, Смоку, що я тобі враджу? Біжи-но хутчій до лікаря. Він тобі допоможе й візьме за це не більше унції. Бувай. Мені ніколи.

Він уже налагодився йти, але Смок ухопив його за плече й крутнув обличчям до себе.

— Слухай, Смоку, я для тебе що хоч зробити можу, — із серцем сказав Куций. — Якщо ти схопиш нежить, а обидві руки переломиш, я день і ніч сидітиму біля твого ліжка й утиратиму тобі носа. Але я радше вдавлюся, аніж викину дві тисячі сто дзвінких монет на якісь паскудні курячі яйця! Ані заради тебе, ані кого іншого!

— Та долари ж мої, а не твої, Куций. Тут набігла одна вигідна оборудка. Мені треба скупити всі яйця в Доусоні, на Клондайку й цілому Юконі. І без твоєї допомоги не обійтися. В чім тут суть, зараз нема коли розводитись. Потім я тобі поясню, і візьму тебе в пай, як схочеш. А зараз головне — якнайшвидше скупити всі яйця. Отож біжи до Славовича й забирай геть усе, що в нього є.

— Але що ж я йому скажу? Він же не повірить, що я сам їх усі поїм!

— А ти не кажи нічого. Гроші скажуть. Він бере за зварене яйце два долари. Дай йому по три за сире. Якщо почне допитуватися, скажи, що надумав завести птахоферму. Викручуйся, як хочеш, аби тільки яйця були. І на Славовичі не зупиняйся, нам треба скупити всі яйця в Доусоні — геть усі до єдиного, зрозумів? В отому ресторанчику, що навпроти Славовича, теж є трохи — і в них купи. А я подамся до Клондайк-Сіті. Там живе один кривий дід, він недавно розорився і має шість дванадцяток. Він продержав їх усю зиму, щоб продати якнайдорожче, щоб вистачило на зворотну дорогу до Сієтла. Я дам йому на квиток, і яйця будуть наші. Ну, бери ноги в руки, ї ще, кажуть, зо дві дванадцятки знайдеться у тієї жіночки, що живе за тартаком і шиє мокасини.

— Ну, гаразд, зроблю як кажеш, Смоку. Найбільший клопіт із Славовичем. Але нічого, я з ним гладенько залагоджу. А почну з дрібних власників.

— Гаразд. Отож паняй. А що до чого, я ввечері тобі розповім.

Та Куций ще помахав пляшкою.

— Спершу я, одначе, підлікую Селлі. Яйця поки що нікуди не втечуть. Якщо їх досі ще не з'їли, то й не з'їдять, поки я подбаю про сердешну хвору псину. Вона ж бо стільки разів рятувала нам життя!

Ввесь товар з ринку ніколи не скуповували так швидко. За три дні Смок з Куцим прибрали до рук усі яйця в Доусоні — за винятком, хіба, кількох дванадцяток. Смок на ціну не зважав. Він, не червоніючи, признався, що у діда з Клондайк-Сіті сімдесят два яйця придбав по п'ять доларів за штуку. Та найбільше скупив Куций, причому завзято торгуючись. Жінці, що шила мокасини, Куций дав тільки по два долари за яйце, але особливо пишався він угодою із Славовичем — сімсот п'ятнадцять яєць по» два з половиною долари штука! Щоправда, він аж зубами скреготів, коли згадував про ресторанчик навпроти, де злупили з нього по два сімдесят п'ять за сто тридцять чотири яйця.

Але кілька дванадцяток таки ще залишилися в двох осіб. Одна з них була індіянка, що жила в хатині на горбі, за шпиталем. Переговори з нею вів Куций.

— Ну, сьогодні я її візьму під зябра, — заявив Куций наступного ранку. — Ти помий посуд, а я враз обернуся, хіба лусну зі злості. Все ж таки з чоловіком куди легше домовлятися. Ці бісові баби всю душу з покупця висотають. З ними хіба тоді можна залагодити, коли сам їм щось продаси. Вона ж таку ціну загне, наче ті яйця із щирого золота!

Повернувшись надвечір додому, Смок побачив, що Куций сидить навпочіпки й натирає якоюсь маззю хвіст Селлі. Вигляд його був підозріло байдужий. Збігло кілька хвилин, і Куций, нарешті, порушив мовчанку.

— Ну, як тобі, поталанило? — недбало запитав він. — і— Та нічого, — відповів Смок. — А ти уламав-таки свою індіянку?

Куций переможно кивнув на стіл, де стояло цеберко з яйцями, і одразу ж повернувся до своєї роботи. А за хвильку признався:

— Щоправда, аж по сім доларів за штуку.

— А я вже й по десять давав, — сказав Смок, — але цей живолуп раптом заявив, що продав усі яйця. А це вже погано, Куций. У нас з'явився конкурент. Через оті двадцять вісім яєць ми можемо запросто погоріти. Розумієш, тут же вся штука, щоб скупити геть усі яйця до єдиного…

Він не докінчив і вперся очима в свого товариша. Вираз обличчя Куцого нараз змінився — чимось діткнутий, він силкувався, одначе, не дати цього взнаки. Куций закрив слоїк з маззю, повільно й старанно витер руки об шкуру Селлі, підвівся, підійшов до термометра в кутку, глянув на нього і повернувся назад. І, нарешті, спитав тихим, рівним і аж надто чемним голосом:

— Будь ласка, скажи-но мені знову — скільки яєць ти торгував у того живолупа?

— Двадцять вісім.

— Гм, — буркнув Куций і недбало крутнув головою. Потім, кинувши злий погляд на грубку, раптом заявив — Смоку, нам треба подумати про нову грубку. Бо в цій уже топку пропалило, і коржі весь час горять.

— Дай спокій грубці! — вибухнув Смок. — Ти не крути, а кажи прямо.

— Прямо? Сказати прямо? Тоді будь ласка, зверни свої прегарні очі на це ось цеберко на столі. Бачиш його?

Смок кивнув.

— А тепер я скажу тобі одну річ, одну-єдину: в цьому цеберку рівнісінько, точнісінько, не більш і не менш як двадцять вісім яєць, і кожне з них, хай йому біс, коштує рівнісінько сім круглих, дзвінких монет. Коли в тебе є ще якісь запитання, я готовий уділити відповіді.

— То кажи далі, — зажадав Смок.

— Гаразд. Отой недотепа, з яким ти торгувався, — високий, кремезний індіянин, еге ж?

Смок кивнув, і потім уже кивав у відповідь на кожне запитання Куцого.

— Йому щоку ведмідь лапою обідрав, еге ж? Він торгує собаками, еге ж? Його звуть Джім Півщоки? Я все правильно кажу?.. Тож тепер уторопав?

— Тобто ти хочеш сказати, що оті конкуренти…

— Це ми з тобою! Ясно, як божий день. Ота скво — його жінка, вони живуть на горбі за шпиталем. Я б уторгував ці яйця по два долари за штуку, якби ти не перебив мені.

— Та й я б так само, якби ти не перебив мені, хай тобі грець! — засміявся Смок. — Ну, та байдуже. Зате ми все скупили. Це найголовніше.

Цілу наступну годину Куций недогризком олівця виводив якісь карлючки на берегах газети трирічної давності, і що довші й нерозбірливіші ставали стовпчики цифр, то він сам усе більш веселішав.

— Все! — сказав він нарешті. — Здорово, га? Як на мене, чудово. Послухай, що в мене вийшло. Ми маємо рівно дев'ятсот сімдесят три яйця. Вони обійшлися нам рівна в дві тисячі сімсот шістдесят доларів за нинішнім курсом, тобто коли унція золота йде за шістнадцять доларів. А тепер слухай далі. Якщо ми злупимо з Паливоди по десятці за штуку, то матимемо з цього рівно шість тисяч дев'ятсот сімдесят доларів чистого зиску. Оце я розумію — бухгалтерія! І половина тих грошей — моя! Так і запиши. Смоку, — я тобі такий вдячний, що аж слів мені бракує. Оце бухгалтерія! Виходить, на курей ставити вигідніше, ніж на коней!

Об одинадцятій того ж таки вечора, коли Смок уже міцно спав, Куций розбудив його, доторкнувшись йому да щоки крижаними пальцями; від хутряної парки Куцого віяло морозом.

— Що сталося? — пробурчав Смок. — Хвіст у Селлі зовсім обліз, чи що?

— Ні, просто в мене добра новина. Я балакав із Славовичем. Тобто, Славович балакав зі мною, бо він почав перший. «Послухай, Куций, — каже він. — Я хочу поговорити з тобою про оті яйця. Я нікому ані слова. Ніхто не знає, що я продав їх тобі. Але як ти надумав спекульнути, я можу дати тобі добру раду». І таки врадив, їй-бо. Угадуй — не вгадаєш!

— Ну, кажи вже, кажи.

— Ти навіть не повіриш! Він заговорив про Паливоду Чарлі! Мовляв, той хоче купити яйця. Він приходив да Славовича й пропонував по п'ять доларів за штуку, а під кінець аж по вісім! А в Славовича ані тобі яєчка. На прощання Паливода заприсягнувся, що роздовбе Славовичеві макітру, якщо дізнається, що той таки приховав яйця. Славович мусив сказати, що він їх продав, тільки покупця назвати не може, це, мовляв, таємниця. Славович просить дозволу назвати мене Паливоді. «Куций, — каже, — Паливода помчить до тебе щодуху. Ти можеш злупити з нього по вісім доларів за штуку». А я йому кажу — по вісім хай своїй бабуні платить. Я менше десятки не візьму. Одне слово, я сказав Славовичеві, що все обміркую і відповідь дам уранці. Ми, звісно, дозволимо йому розповісти Паливоді, хто яйця скупив, еге ж?

— Авжеж, Куций. Вранці щонайперше збігаєш до Славовича. Хай скаже Паливоді, що ми з тобою в цьому ділі компаньйони.

Хвилин за п'ять Куций знову розбудив Смока.

— Послухай, Смоку! Смоку!

— Ну, чого?

— Тільки ж ти дивись, щоб по десятці за штуку і ні цента не скидати, ясно?

— Ясно, ясно, — промимрив Смок, засинаючи.

Вранці в крамниці торговельної компанії Смок знову зустрів Люсіль Ерол біля галантерейного прилавка.

— Колеса закрутилися! — врочисто заявив він. — Паливода вже побував у Славовича, і добром, і злом просив продати яйця. А тепер Славович, напевно, вже сказав йому, що яйця скупили ми з Куцим.

Очі Люсіль Ерол засяяли.

— Ну, все, я йду снідати! — вигукнула вона. — Замовлю яйця, а коли почую, що їх немає, розіграю таку журбу, що й камінь, а не серце розчулиться. І тоді вже Паливода зробить усе — кістьми ляже, цілу копальню віддасть, аби тільки перекупити яйця. Я його знаю. Але ви ж ціни не спускайте. Десять доларів, Смоку, менше брати я просто забороняю. Якщо продасте дешевше, я вам цього ввік не подарую.

Опівдні Куций виставив на стіл казанок бобів, казанок кави, сковороду коржів, дві бляшанки — масла та згущених вершків, парку оленину з грудниною на тарелі, миску розпарених сушених персиків і оголосив:

— Обідати подано! Тільки глянь спершу, як там Селлі.

Смок відклав упряж, що її саме лагодив, прочинив двері й побачив, як Селлі й Жвавий мужньо відганяють зграю голодних сусідських собак. Але побачив він і щось інше, що примусило його зразу ж хряснути дверима й прожогом кинутися до грубки. Схопивши сковороду, ще гарячу після оленини, він поставив її знов на передню конфорку. Потім кинув на неї добрячий шмат масла, взяв яйце й розбив на сковороду, і вже простяг був руку по друге яйце, коли до нього підскочив Куций і схопив за лікоть:

— Ти що це робиш?

— Яєчню, — відповів Смок, скинув з ліктя руку Куцого й розбив друге яйце. — А в тебе хіба зір зіпсувався? І тобі здається, що я зачісуюся?

— Та чи ти, бува, не захворів? — стурбовано запитав Куций, коли Смок, відштовхнувши його вбік, розбив над сковородою третє яйце. — Чи, може, просто з глузду зсунувся? Ти ж уже на тридцять доларів гахнув!

— А гахну на всі шістдесят, — сказав Смок, розбиваючи четверте яйце. — Не заважай, Куций. До нас іде Паливода, за п'ять хвилин він буде тут.

Зрозумівши, нарешті, в чім справа, Куций полегшено зітхнув і сів до столу. А коли в двері постукали, Смок уже сидів навпроти нього і перед ними стояло по тарілці з гарячою яєчнею.

— Увійдіть! — гукнув Смок.

Паливода Чарлі, молодий велетень під стелю на зріст і вагою не менше як сто дев'яносто фунтів, увійшов і потиснув їм обом руки.

— Сідай до столу, Паливодо, перекуси з нами, — запросив Куций. — Смоку, підсмаж для нього яєчню. Ладен закластися, що він уже й забув, який у неї смак.

Смок розбив над гарячою сковородою ще три яйця й за хвилину-дві поставив яєчню перед гостем. Той дивився на неї таким дивним напруженим поглядом, аж Куцого ляк узяв, як признався він згодом: а що, як раптом Паливода суне яєчню до кишені і дасть драла?

— Мабуть, найбільші багатирі в Штатах не їдять так, як оце ми, — тріумфував Куций. — Ось ми зараз утрьох уминаємо яєць на дев'яносто доларів і хоч би тобі чмих.

Паливода втупився очима з напівпорожню вже тарілку й наче закам'янів.

— Їж, чого ти, — підбадьорив його Смок.

— Вони… вони не коштують по десять доларів, — повільно видушив Паливода.

Куций прийняв виклик.

— Кожна річ коштує стільки, скільки можна за неї взяти, хіба ні? — спитав він.

— Та воно-то так, але…

— «Але» тут ні до чого. Я кажу тобі, скільки ми за них можемо взяти. По десятці за штуку, — більш не візьмемо, а за менше не віддамо. Май на увазі, ми зі Смоком заснували яєчний трест. Коли ми кажемо — десять, то так воно й буде. — Він витер тарілку коржем. — Я, здається, ще б двійко з'їв, — зітхнув він і наклав на тарілку бобів.

— Як же це ви отак їсте яйця, — не стримався Паливода. — Це… це просто негарно!

— А без яєчні нам із Смоком і їжа не всмак, — вибачливо пояснив Куций.

Паливода без видимої насолоди доїв свою яєчню й нерішуче видивився на двох приятелів.

— Послухайте, хлопці, чи не могли б ви зробити мені одну велику послугу? — почав він непевним голосом. — Скажімо, продати, позичити чи подарувати з дванадцяту яєць?

— А чом би ні, — відповів Смок. — Я й сам знаю, як воно, бува, кортить поласувати яєчком. Але ми не такі бідні, щоб брати гроші за почастунок. Ми дамо тобі їх задарма. — Тут його копнули під столом ногою, і він зрозумів, що Куций втрачає самовладання. — Ти кажеш дванадцяту, Паливодо?

Той кивнув.

— Ану, Куций, — сказав Смок, — підсмаж їх йому. Я тебе розумію. Я й сам іноді ладен з'їсти десяток за одним заходом.

Куций уже схопився з місця, але Паливода стримав його рукою.

— Ні, не смажених, — сказав він. — Мені треба їх свіженькі.

— Тобто щоб ти міг забрати їх з собою?

— Атож.

— Так це вже і не почастунок, — зауважив Куций. — Це… це вже ти від нас підеш, наче з крамниці…

Смок підтримав його.

— Таки справді, це вже зовсім інша річ, — сказав він. — Я гадав, ти просто хочеш поласувати. А так — розумієш, ми скупили яйця, бо хочемо спекульнути.

В очах Паливоди застрибали грізні блакитні вогники.

— Я заплачу вам за них, — гостро мовив він. — Скільки?

— Але не за дванадцятку, — відказав Смок. — На дванадцятий ми не продаємо, продаж уроздріб нас не цікавить. Тут ідеться про велику оборудку — навіщо ж підривати самим собі ринок? Ми скупили всі яйця — і продамо їх лише гуртом.

— А скільки їх у вас і скільки ви за них правите?

— Скільки їх у нас, Куций? — спитав Смок.

— Зараз скажу, — відповів Куций і, одкашлявшись, почав лічити вголос: — Дев'ятсот сімдесят три відняти дев'ять — буде дев'ятсот шістдесят два. А за весь цей га-муз, по десятці за штуку, вийде дев'ять тисяч шістсот двадцять кругленьких доларів. Звісно, гра у нас чесна, і за тухлі яйця гроші ми повертатимемо — тільки тухлятини в нас немає. Ось чого я на Клондайку не бачив, то це тухлого яйця. Навіть найзаплішеніший дурень не повезе сюди тухлих яєць.

— Правильно, — підтримав його Смок. — За тухлі яйця гроші повертаємо, Паливодо. Отож наша пропозиція така: давай нам дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів, і всі яйця на Клондайку — твої.

— А потім ти можеш пустити їх по двадцятці за штуку й заробиш іще стільки ж, — порадив Куций.

Паливода сумно похитав головою й наклав собі на тарілку бобів.

— Ні, це занадто дорого, Куций. Мені треба лише кілька штук. Я дам вам по десять за дві дванадцятий. Можу навіть по двадцять дати — але весь гамуз мені купляти ні до чого.

— Всі або жодного, — було останнє слово Смока.

— Послухайте, хлопці, — раптом відверто заговорив Паливода. — Я вам усе розповім по щирості, але хай це залишиться між нами. Ви знаєте, що ми з міс Ерол були заручені. А тепер вона розірвала заручини. Ви ж, мабуть, чули. Всі про це знають. Тож яйця мені потрібні для неї.

— Хе! — осміхнувся Куций. — Тепер мені все ясно. Тільки я й не думав, що ти на таке здатний!

— На що саме?

— Це просто підло, так і знай! — провадив Куций у благородному гніві. — І я б не здивувався, якби хтось у тебе кулю вліпив, бо ти таки заслужив на це!

Паливода мало не спалахнув нестримною люттю. Він стиснув дешеву виделку так, що аж зігнув її, а блакитні його очі погрозливо заярілися.

— Ти що це, Куций, верзеш? Коли ти гадаєш, що я задумав тишком-нишком якесь свинство…

— Я знаю, що гадаю, — вперто відказав Куций. — І тишком-нишком такі речі не виходять. Коли кидають, то це й дурень побачить.

— Що кидають?

— Ну, яйце, сливу, м'яча, будь-що. Тільки знай, Паливодо, це тобі так не минеться. Цього тобі публіка не подарує. Хоч міс Ерол і акторка, ніхто не дозволить тобі закидати її на сцені яйцями.

Якусь мить здавалося, що Паливоду грець вхопить. Він похапцем сьорбнув гарячої, мов окріп, кави й поволі оговтався.

— Ти помиляєшся, Куций, — холодно й розважливо сказав він. — Я не збираюся закидати її яйцями. Та зрозумій же ти! — знову розпалюючись, вигукнув він. — Я хочу піднести їй ті яйця на тарілочці, некруто зварені — вона їх дуже любить.

— Я так і знав, що помиляюся, — великодушно мовив на це Куций. — Я вірю, що ти не здатний на таке паскудство.

— От і добре, Куций, — простив його Паливода. — Але перейдім до діла. Тепер ви розумієте, навіщо мені потрібні яйця. Так потрібні, що аж-аж-аж!

— Отож ти даєш за них дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів? — спитав Куций.

— Та це ж здирство! — обурився Паливода.

— Ні, це операція, — відповів Смок. — Чи, може, ти гадаєш, ми скупили яйця для розваги?

— Слухайте, я ж вам усе пояснив, — благально промовив Паливода. — Мені потрібні тільки дві дванадцятий. І я дам вам по двадцять доларів за штуку. Але нащо ж мені така гурма яєць? Я он скільки років тут прожив і не їв яєць, можу й далі без них обходитися!

— Та ти не заводься, — порадив йому Куций. — Кажеш, вони тобі не потрібні? Ну то ми тебе не силуємо.

— У тім-то й річ, що потрібні, — жалібно сказав Паливода.

— Тоді викладай дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів, і якщо я неправильно полічив, то з мене чарка.

— А що як ці яйця ні на що не придадуться? — заперечив Паливода. — Що як міс Ерол вони вже набридли?

— Як на мене, міс Ерол варта таких грошей, — спокійно докинув Смок.

— Таких грошей! — Паливода аж схопився на ноги в пориві красномовства. — Та вона варта мільйона доларів! Варта всього, що я маю! Варта всього клондайкського золота! — Він сів і заговорив уже спокійніше. — Але це не підстава, щоб мені бухнути десять тисяч на один її сніданок. Слухайте, я маю таку пропозицію. Позичте мені дві-три дванадцятки яєць. Я віддам їх Славовичу. Він піднесе їй їх від мого імені. Вона не всміхалася до мене вже сто років. Якщо ці яйця подарують мені її усмішку, я заберу у вас усю партію.

— І ти підпишеш на таких умовах контракт? — по-спішився Смок: він-бо знав, що Люсіль Ерол усміхнеться!

Паливоді на мить аж мову відібрало.

— Вам тут, я бачу, пальця в рот не клади, — сказав він ущипливо.

— Ми ж тільки пристаємо на твою пропозицію, — відповів йому Смок.

— Ну, гаразд, беріть папір і пишіть свої умови! — сердито вигукнув Паливода, загнаний у глухий кут.

Смок одразу ж склав документ, згідно з яким Паливода зобов'язувався сплатити по десять доларів за кожне запропоноване йому яйце, в разі, коли дві дванадцятки, видані йому авансом, сприятимуть його примиренню з Люсіль Ерол.

Паливода вже взяв перо, та раптом затримав піднесену руку в повітрі.

— Стривайте, — сказав він. — Якщо вже я купую яйця, то вони мають бути свіжі.

— На Клондайку несвіжих не буває, — пирхнув Куций.

— А все-таки за кожне тухле яйце ви повертаєте мені десятку.

— Авжеж, — погодився Смок. — Це справедливо.

— І кожне тухле яйце, яке ти повернеш, я з'їдаю, — оголосив Куций.

Смок вставив у к<антракт слово «свіжі», Паливода похмуро підписав документа, взяв цеберко з пробними двома дванадцятками, натягнув рукавиці, кинув: «Бувайте, грабіжники!» — і вийшов з хатини, хряснувши дверима.



предыдущая глава | Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 7 | cледующая глава