на главную | войти | регистрация | DMCA | контакты | справка | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


моя полка | жанры | рекомендуем | рейтинг книг | рейтинг авторов | впечатления | новое | форум | сборники | читалки | авторам | добавить



13

— You're white, — сказав Баррi. Вони з Юрою стукали молотками, сидячи на незакiнченому коньку двоскатного даху. — You blend in. A Mexican sticks out like a sore thumb.

Так, дуже зручно, похмуро думав Юра. Я бiлий, я зливаюсь iз оточенням. На вiдмiну вiд латиноамериканцiв, я не стирчу, як поранений великий палець. Якось на заправцi бiля Lowe's ми, нелегали, обговорювали мiмiкрiю. Всi заздрили менi, та ще одному дуже молодому хлопцю з Гондурасу — той з Карибського узбережжя, чорний, як мiсцевi чорнi. Полiцiя не палить.

А толку? Працюю кiлька годин на день. Ельвiн, щоб не стирчати, як хворий палець, он заховався у своєму будинку на фул-тайм. Бо Ельвiн професiонал. А я, з моєю вищою освiтою? Ельвiн може допомогти своїм — його жiнка не поїде замiсть нього за кордон. Вiн зi злiстю забивав цвях за цвяхом. Голова болiла вiд учорашньої випивки, а душа вiд розпаду. Як там у Чiнуа Ачебе. Things fall apart. Усе розвалюється. М-да. Що там Ельвiн казав, про життя як собака, поки вони там по ресторанах ходять? М-да. Велика ж рiзниця мiж мною i гондурасцями виявилась. О так, принципово.

Юра грюкав молотком. Нахрiна я це зробив? Назло кому?

Напився з гондурасцями. Ну шо, Ельвiн, i мої тепер так. Поки я живу, як собака, вони там по «Фараонах» ходять. А чого я не знаю, цiкаво. Ну його, це пиво. Давай бурбона. Що нам три пляшки на чотирьох. I вдома нiхрiн залишатись, а поїхав — ще гiрше. Дзвоните цiй, як її, моренi? Ха-ха. Нада вона вам? Ельвiнчику, давай ще по однiй. Ми з моєю вдома бiднi, але хоч щасливi. Чи це зараз менi так? Якби щасливi — чи поїхав би я? А тепер, Ельвiнку, щастя кришиться. Кришиться. Розпадається. Things fall apart, Ельвiн. El mundo cae, yo caigo. Dejale que caiga, puta mierda. Нормальок я научився вiд тебе? Ха-ха. Де там ваша морена? Хай твої вiд неї вийдуть. Давай ще по однiй. Фух. Водяра водярою цей їхнiй бурбон. Все. Пiшов. Гутен таг, фройляйн.

Проститутка виявилась не тiльки підстаркуватою. Вона була вся якась пом'ята, з вiдвислими грудьми, з величезним задом, у горбках й ум'ятинах, шкiра в якихось плямах. Навiть п'яний, Юра через докори сумлiння отримав бiльше болю, нiж задоволення.

Захотiлося вдарити себе молотком по пальцю. Довелося стримати це бажання.

— Не спи, — сказав Баррi.

Баррi не пiдганяв.

— Я нiчого проти мексиканцiв не маю, — сказав Баррi. — У мене двоє працювали ранiше. Я їх сам на страйки вiдправляв.

— Угу.

Юрi було не до мексиканцiв. Вiн саме нищив власне життя.

Ще позавчора Юра думав би, який Баррi крутий. Баррi виявився винятком. Багато чорношкiрих, у тiй же школi на Конгрес Стрiт, виявлялися при розмовi не меншими расистами-антилатино, нiж каджун Жоан. Всi зараз говорили про «мексиканцiв». Пару тижнiв тому, на перше травня, латиноамериканцi органiзували по всiй Америцi страйк, причому без конкретних вимог. Хiба що вимагаючи поваги. Ельвiн взяв Юру з собою. Народу немiряно. Юра не знав, що їх тут стiльки. Дехто практично не говорить англiйською. Юрi усмiхалися, потискали руки. Ельвiн гелготiв, Юра розумiв окремi фрази, на нього зиркали з недовiрою. Ельвiн смiявся й перекладав Юрi: «Я їм кажу, що ти такий, як ми, хоч i бiлий».

У Новому Орлеанi страйк почався на майданi Конго. Натовпи латино, серед яких трохи бiлих i пару чорних — переважно колишнiх Чорних Пантер. Потiм преса писала, що такої масовостi на Пiвднi не бувало з часiв Мартiна Лютера Кiнга.

А тодi у школi на Конгрес Стрiт почалися розмови, i Юра охрiнiв. Чорнi, якi колись добивалися поваги до себе, тепер не горiли бажанням пiдтримати латино.

— They flex their muscles, — казав один молодий чорний сусiд на Конгрес Стрiт. — As if they have any rights here.

Хм. Понаїхали тут i качають права. Цiкаво, що до понаїхавшого Юри сусiд претензiй бiльше не мав. Вони один одного не любили, але мовчки поважали, вiдколи сусiд Юру ледь не вбив. Юра, тiпа, показав себе мужиком. Щось було в цьому пацанське, як у шпани з Богуна в Бiлому Саду.

Вбивство ледь не сталося за чашку. Металеву таку, туристичну. Юра купив її на гаражному розпродажi, ходив iз нею в кафе «Флора». Вечорами мив i ставив на сушку разом iз посудом решти мешканцiв школи. Якось пiзно ввечерi, коли Юра на сходах школи пив зi своєї чашки чай, сусiд сказав:

— Ей! Це ж моя. Я три днi цю чашку шукаю. Вкрав її й навiть не ховається!

Сусiд обернувся до публiки: ще кiлька чорношкiрих сидiли на сходах. Хто курив, хто пив soda drinks.

Юра засумнiвався. Обережно пiдняв чашку вгору i глянув на дно:

— Це моя. Ось наклейка.

— Ти вкрав її! — сусiд стартонув з нуля до ста, голос зiрвався на фальцет.

Сусiд тяжко дихав. Юра по складах, iз притиском сказав:

— Це моя чашка.

— You call me a liar?! — верескнув сусiд.

— You call me a thief? — Юра встав.

У сусiда були червонi очi й тремтiли нiздрi. Юра пригадав свою пiдозру, що цей чувак сидить на креку. У Юри якось зник прив'язаний до паркану велосипед. Вночi обрiзали ланцюг. Велосипед беушний, за двадцять баксiв, але шкода: тепер у «Флору» доведеться ходити пiшки, а це пiвгодини. Сусiд — цей самий — сказав тодi, що знає, хто украв велосипед. «Я дiстану». I пiд вечiр привiв велосипед. Але сказав, що довелося викупити його за п'ять баксiв. Юра глянув на сусiда. Сума п'ять баксiв уже знайома. Юра витягнув п'ятiрку. У сусiда, коли приймав банкноту, тодi вiд радостi розширились очi.

А тепер у нього вiд злостi тремтiли губи.

— Ти снiжок, — сказав вiн. — Ти приїхав у мiй чорний район i в моєму районi ти називаєш мене брехуном. Пиздуй звiдси.

— Чувак! Ей.

Кiлька чорношкiрих вигуками спробували втихомирити сусiда, але той уже стрибав по сходах:

— Ти, бiлий, понаїхав у мiй чорний район...

— Це що? Чорний расизм? — Юра.

— ...I обзиваєш мене брехуном!

— Я не казав такого. Це просто моя чашка. Дьюд!

— Ти...

Сусiд витяг з-пiд сорочки пiстолет, пересмикнув, i у Юри попливло перед очима. Вiн стояв прямо, опустивши руки, мовчав i меланхолiйно згадував оту передачу про Новий Орлеан, «столицю вбивств». Ага, ось воно як вiдбувається. За чашку. Юра хмикнув, вiн дивився перед собою i вже вважав себе мертвим, рiзкiсть змилась, усе навколо стало просто кольоровими плямами, а звуки долинали ніби крiзь вату.

— Ей-ей-ей, — почув вiн.

Юра зiтхнув. Ось воно як вiдбувається. Крек i дурна чашка.

Потiм Юра сидить на розкладному металевому стiльцi на сходах, а кiлька чорношкiрих стоять мiж ним i тим iншим, тримаючи розведенi в боки руки перед собою, й заспокiйливо туркочуть, нiби голуби.

— Пр-пр-пр... Ви що... За якусь там чашку. Та я вам обом пiду в мiсто i по чашцi куплю, — казав найстарший негр, дiдусь iз бiлим волоссям.

Юра вдихнув. Здається, я ще поживу.

— Вибач, дьюд. Вибач. Може, я справдi помилився, — сказав Юра.

Нiздрi сусiда з пiстолетом роздуваються сильнiше й повiльнiше. Тепер вiн бодай не труситься. Сусiд глибоко вдихає й видихає, тодi мовчки клацає запобiжником i ховає пiстолет ззаду пiд сорочку. Мовчки проходить повз iнших чорношкiрих i заходить у примiщення.

Юра дiстає сигарети, хтось прикурює йому. Але через двi затяжки виходить широким кроком той самий сусiд, тепер у нього в руках алюмiнiєва бейсбольна бита. Юра напружив руки, щоб встигнути закрити голову, але сусiд не дивлячись на нього збiгає зi сходiв на парковку навпроти школи, й там на парковцi починає щосили лупити бейсбольнi м'ячi об бiчну, без вiкон, темно-коричневу цегляну стiну закинутої церкви Дiви Марiї.

— Ха-ха, я умiю тримати себе в руках. Мiг би прибити тебе, але постукав по м'ячах, i як рукою зняло, — хвалився вiн Юрi наступного дня, коли прийшов миритися.

Так. А чашка сусiдова знайшлася. Весь час була на сушцi, прикрита перевернутою каструлею.

Юра їздив у «Флору» на велосипедi, цiна якого тепер пiднялася до двадцяти п'яти доларiв. Їдучи, слухав винятково «Полiт валькiрiй». Не тому, що фанат Вагнера. Просто на купленому у Волмартi плеєрi «Полiт валькiрiй» стояв для оцiнки звуку, а скачати iншу музику Юра не мав звiдки.

— Yuri, є робота, — сказав Жоан, який сидiв на терасi «Флори».

Юра припаркував велосипед. Та невже, подумав вiн. З чого цей Жоан живе мiж шабашками, цiкаво.

— Я тобi казав, чому у жiнки мають бути маленькi руки?

— Казав якось.

Жоану замовили добудувати дерев'яний балкон поруч, у районi Марiньї.

Працювали цiлими днями. Юра наполiг, що мусить закiнчувати о шостiй, бо має iншу роботу з Баррi.

— Чорт з тобою, — зiтхнув Жоан. — Не наймати ж мексиканцiв.

Якось Юра напартачив. Криво обрiзав електропилою кiнець несучої балки балкона. Балка чотири на чотири дюйма коштує дорого. Жоан побачив обрiз i крякнув. Почухав потилицю. Але досвiд Жоан усе-таки мав. Узяв двi дошки дюйм на чотири. Вирiзав фiгурнi загогулини. Ними закрив з обох бокiв кривий обрiз. Вийшла прикраса.

— Ну як? — погладив борiдку Жоан.

Юра глянув нагору:

— Гарно.

— Ха-ха. Тепер ти знаєш. Коли бачиш отакi прибамбаси, that's when you know there's a fuck-up.

Так Юра вiдтодi й думав. Бачиш зайве прикрашання чи ускладнення — шукай факап у структурi. Не тiльки в будiвництвi. Наприклад, у книжках, якi Юра бере в Iron Rail.

Червень. Новий Орлеан перетворився на пекло. Як у лютому вiд Мiссiсiпi йшов холод, так тепер рiчка робила повiтря густим, нiби в парнику. З повiтря сочилася липка вогкiсть. Мiссiсiпi. Якось Юра таки пiшов глянути на неї. Чекав чогось на кшталт Амазонки, щоб iнший берег ледь виднiв. А виявилось, як рiчка в Бiлому Саду. Тiльки клiмат псує, думав Юра. Нiс по сходах нагору балку чотири на чотири дюйми й пiтнiв. Тяжко дихати.

Зате за три тижнi повноцiнної роботи по десять-одинадцять годин на день, включно з суботами, Юра зiбрав штуку баксiв. I за сiмсот купив квиток назад. На серпень. Аби якраз вписатися в пiвроку своєї вiзи. В Америку Юра прилетiв через Нью-Йорк. Назад узяв квиток на рейс Лос-Анджелес — Москва. На прощання поїде через континент i побачить ще трохи Америки. Взяв квиток на Грейхаунд. Дев'яносто п'ять баксiв. Двi з половиною доби.

Останнiй мiсяць в Америцi вiн навiть сумував за Америкою. Коли ще я тут побуваю? Баррi й Ельвiна, напевно, не побачу бiльше нiколи в життi.

Ну, зате нарештi побачу Олю й дiтей. По телефону вони помирились, але як тепер я буду їй дивитися в очi, пiсля тiєї дуростi. Ну, хто не робив дурниць, намагався переконати себе Юра. Гiрше те, що через пару мiсяцiв Оля таки поїде геть. Боїться, що Сергiй знову не пiде вчитись i пропаде зi своїми Кокосом i Мао Цзе Дуном.

З Ельвiном Юра випив по пиву. Сидiли на ганку того будинку, який вiдновлюють гондурасцi. Всередину Юра не хотiв заходити. На прощання мiцно обiйнялися. Коли встали, Ельвiн вiддав почату пачку червоних мальборо:

— Я сходжу зараз i ще куплю.

Баррi був стриманий. Зате Глорiя зiбрала Юрi цiлу сумку продуктiв. Як своїй дитинi. Юра познайомився з нею лише мiсяць тому. Глорiя саме переїхала з трейлера, де жила пiсля повенi. Юра допомагав Баррi добудовувати кiмнату для власного, Баррi та Глорiї, будинку. Баррi признався Юрi, що кинув своїх my woman and my other woman, якi теж жили у трейлерах. У Баррi з Глорiєю два дорослих сина. Старший служить на вiйськовому флотi:

— Ти чимось схожий на нього, — сказала Глорiя. — Особливо усмiшка.

Показала фотографiю великого, як Баррi, усмiхненого чорношкiрого хлопця в формi. Справдi, дуже схожий на мене, усмiхнувся Юра. Вiн обiйняв Глорiю. Проводжаючи Юру, Глорiя трохи поплакала. Баррi вiдвiз Юру на станцiю тим самим подертим бiлим пiкапом, який Юра стiльки разiв завантажував то дошками два на чотири дюйми, то шинглами, то гiпсокартоном.

Рейс до Лос-Анджелеса, попри один квиток, виявився непрямим. Їхали чомусь аж через Даллас, далеко на пiвнiч. Потiм Юра вечiр i пiвночi чекав на пересадку у Хьюстонi. Далеко вiд станцiї не вiдходив. Станцiя брудна, як у нашому райцентрi.

Потроху їв продукти, якi зiбрала Глорiя.

Вiд Хьюстона нарештi прямо по хайвею. Юра збирався не спати, щоб не пропустити всi цi романтичнi мiсця. Захiдний Техас, Нью-Мехiко. Але заснув у крiслi. Прокидався, дивився у вiкно, знову засинав. I цi пiвроку в Америцi вже тепер здавалися йому одним довгим сном. Я повернусь у Бiлий Сад. Я житиму в хрущовцi. Й сам не вiритиму, що це зi мною вiдбувалось. Баррi. Ельвiн. Жоан. Ця... нi, цiєї не було. Блюз Бар. Конгрес Стрiт. Вашингтон, Дi-Сi. Захiдний Техас. Нью-Мехiко. Аризона.

В Аризонi стали на перепочинок посеред пустелi. Rest area на хайвеї. Туалет, лавочки. Дротяний паркан. Юра дивився у затемнене вiкно. Щойно прокинувся вiд того, що автобус змiнив швидкiсть.

Вийшов покурити й не повiрив, яка спека навколо. Це знов сон. Яскраве сонце. Не усвiдомлюєш цього, дивлячись на пустелю крiзь затемнене скло. Мусиш заплющити очi. Юра не рухався, тiльки курив. I пiтнiв. Не рухався, але пiтнiв. Спека оглушувала й присипляла. Сигарета пiсля дванадцяти годин без курiння задурманювала. Сон. Пiвроку сну.

Залiзши у мокрiй наскрiзь сорочцi в кондицiонований салон, Юра ще годину мерзнув.

Неприємно було, коли в аеропорту змусили зняти взуття та йти босим. Ноги пiсля стiлькох годин автобуса смердiли на весь нескiнченний склобетонний зал. Запах пiднiмався на п'ятдесят метрiв до стелi. За що таке приниження.

Рейс виявився «Лос-Анджелес — Делi» з пересадкою в Москвi. Три чвертi пасажирiв iндiйцi. Товстi стюардеси у фiолетових та оливкових сарi.

В Шереметьєво прилетiв опiвночi. Ночував на лавочцi в аеропорту. Пiсля лос-анджелеського, московський аеропорт нагадував вокзал у Бiлому Саду.

Пiсля купiвлi квиткiв, Юра останнiй мiсяць у Новому Орлеанi знову працював лише на Баррi, заробляючи по двадцять баксiв щовечора й проїдаючи їх.

— Якось воно буде, — махнув рукою вiн.

З лiтака виходив уже без грошей. Москва порiвняно з Новим Орлеаном дуже близько до Бiлого Саду.

Однак провiдниця без квитка не пустила. Провiдниця наша, але їхати через кордон. Спробуйте бусики, сказала провiдниця. Може, домовитеся, щоб заплатити по приїздi. I Юра пiшов з перону. Стиснув зуби. Москва не так уже близько до Бiлого Саду. В очах потемнiло. Як я доїду? Вiн практично нiчого не бачив.

— Эй, по-од ноги с'три! — почув вiн.

— Соррi, дьюд, — сказав Юра.

— Че?

Виявляється, Юра ледь не збив лоток преси, де торгував корiнний москвич, котрий щоранку приїжджав електричкою з Тверi. Продавець довго дивився Юрi услiд.

Юра вийшов з вокзалу шукати, де стоїть мiкроавтобус «Москва — Косiв». Здається, вiн iде через Бiлий Сад.

Юра не помiтив Сергiя, який розклеював афiшки бiля виходу з вокзалу.


предыдущая глава | Понаїхали | cледующая глава