на главную | войти | регистрация | DMCA | контакты | справка | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


моя полка | жанры | рекомендуем | рейтинг книг | рейтинг авторов | впечатления | новое | форум | сборники | читалки | авторам | добавить



11.3. Принципи економічної політики України щодо анексованого Криму


Анексія Криму Російською Федерацією зруйнувала правові основи реалізації двостороннього українсько-російського економічного співробітництва. В умовах скасування базових підвалин добросусідства трансформація економічного співробітництва України як з РФ, так і з Кримом, стає невідворотною.

Для України, яка втратила за період анексії Криму помітну частину економічного потенціалу й людського капіталу, актуалізується потреба переосмислення власної економічної політики щодо анексованої території. Концептуальні підходи варіюються від доцільності організації економічних відносин з АР Крим за правилами, прийнятими для закордонних територій (тобто із запровадженням митного та валютного контролю), до запровадження спеціальних правил, ухвалених стосовно захоплених (анексованих) територій та країн-агресорів (тобто загальні принципи таких відносин мають поширюватися і на Крим, і на Росію загалом).

Водночас поза сумнівом, що в розбудові економічної політики щодо Криму для України важливим є досягнення таких орієнтирів стратегічного й тактичного характеру.

Стратегічний рівень: забезпечення миру, відновлення територіальної цілісності України, повноцінна реалізація суверенітету та відновлення кордонів України.

Тактичний рівень: повна компенсація завданих збитків, спричинених перешкоджанням реалізації державою, а також фізичними та юридичними особами на території Криму права власності та майнових прав; попередження контрабандних потоків з тимчасово анексованої території; поточне забезпечення економічної безпеки українських фізичних та юридичних осіб, їхніх майнових прав; урегулювання порядку здійснення критичного економічного співробітництва з тимчасово анексованою територією (постачання електроенергії тощо); попередження економічних диверсій, воєнної агресії та організації збройних конфліктів з тимчасово анексованої території тощо.

Переосмислення економічної політики України відносно анексованого Криму має ґрунтуватися на багаторівневому механізмі економічного стримування агресії та забезпечення національних економічних інтересів. Застосування пакетів санкцій має здійснюватися залежно від перебігу процесів врегулювання конфлікту України з РФ та відшкодування Росією збитків, завданих Україні та її громадянам. Пакети санкцій повинні мати різне охоплення та інтенсивність аж до можливості запровадження економічної блокади Криму з боку України (при збереженні гуманітарного складника).

Найбільш екстремальний інструмент економічного стримування — економічна блокада Криму з боку України може включати припинення або суттєве обмеження руху товарів, людей та капіталу, перегляд цінової політики стосовно постачання критичних товарів, води та електроенергії тощо.

Менш інтенсивний пакет економічного стримування має передбачити повноцінне приєднання України до всіх економічних санкцій, які вводяться проти Росії у зв’язку з анексією Криму (частково це вже було зроблено). Потрібно, проте, зважити, що оскільки такі обмеження матимуть селективний характер, вони можуть бути оскаржені в судах (зокрема в міжнародних) як дискримінаційні. Це потрібно передбачити у спеціальному законі або як доповнення до Закону «Про основи національної безпеки».

Зразками відповідного закону можуть бути законодавчі акти «про торгівлю з ворогом» (Trading with the Enemy Act), прийняті свого часу в США (1917 рік) та Великій Британії (1914 рік), які діють дотепер[404].

Для України аналогічний закон може:

• у разі ескалації агресії регламентувати економічні відносини з РФ як з країною-агресором, а також із незаконно анексованим Кримом;

• уповноважувати Кабінет Міністрів України (на підставі рішення РНБО України) встановлювати перелік видів економічних операцій (торговельних, інвестиційних тощо), а також товарів і послуг або конкретних проектів, здійснення операцій щодо реалізації або купівлі/продажу яких у відносинах з РФ та Кримом вважається доцільним з погляду інтересів національної безпеки (причому такий перелік може бути закритим) та/або є таким з гуманітарних міркувань;

• надавати Кабінету Міністрів України право видавати спеціальні дозволи на здійснення з РФ і Кримом економічних операцій з товарами та послугами або в межах проектів, вказаних у спеціальному переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів;

• уповноважити Кабінет Міністрів України створювати за потреби спеціальну господарюючу установу державної форми власності для здійснення економічних операцій з РФ і Кримом.

Україна може реалізовувати сценарії економічного співробітництва з Кримом та м. Севастополем відповідно до принципів:

«військової економіки», що передбачає повне припинення економічної співпраці. За такого варіанту практичні питання стосуватимуться переважно врегулювання юридичних аспектів фіксування прав на експропрійовану власність, компенсацію збитків тощо;

«колабораціоністської економіки» з визнанням довгостроковості анексії Криму та спробою максимального використання можливостей співпраці з Кримом. За такого варіанту економічні зв’язки не обмежуються, але організовуються за правилами, які існують щодо РФ;

«економічного кондомінімуму», що передбачає визнання Криму «особливою територією» з квазімитним режимом (тобто можливими виключеннями або преференціями, наприклад для підприємств, які належать резидентам України, та обмеженнями або заборонами, наприклад для підприємств, на які поширюються санкції ЄС). Такий підхід також передбачає спільне вирішення певних проблем, зокрема пов’язаних із вилученням гривні з обігу, з діяльністю банків і фінансових установ (можливо, на основі подвійного ліцензування) тощо.

Важливо зазначити, що економічна політика України стосовно Криму є частиною більш широкого процесу — переформатування економічного співробітництва з Росією загалом. У цьому зв’язку першочерговими кроками мають стати:

• удосконалення законодавчого підґрунтя застосування економічних санкцій України до РФ. Зокрема, конкретизації підлягають ризики й загрози економічного співробітництва України з РФ з урахуванням чинників гібридної війни проти України, пакети санкцій (відповідно до міжнародної практики та національних інтересів), етапи введення санкцій, принципи моніторингу ефективності санкцій, визначення принципів застосування санкцій;

• розроблення єдиного концептуального підходу стосовно обмеження порядку співпраці російських компаній (або компаній з російським капіталом) з підприємствами та установами державного сектору, включаючи обмеження або заборону на участь таких компаній у державних закупівлях; приватизації державного майна; отриманні державних субсидій; придбанні корпоративних активів на території України тощо;

• розроблення за участю міжнародних експертів, зокрема провідних світових аудиторських компаній, методики визначення збитків, завданих державі, конкретним громадянам та юридичним особам України;

• ініціювання створення міжнародного механізму підтвердження розміру завданих Україні та її суб’єктам збитків, понесених в результаті анексії Криму, та механізму їх компенсації Росією.

Отже, Україна долає складний шлях трансформації економічних взаємовідносин з РФ після анексії українських територій. Складність ситуації полягає, зокрема, в тому, що пришвидшується руйнація налагоджуваних десятиріччями двосторонніх економічних зв’язків, що завдає додаткових збитків українській економіці. Разом з тим понесені економічні збитки є ціною цивілізаційного вибору України, яку сплачує нація і яка не може бути предметом політичного торгу й економічного розрахунку. Широка міжнародна підтримка України надає впевненості в перемозі загально-цивілізаційних цінностей та відновленні справедливості на основі міжнародного права.




11.2. Можливі сценарії повернення Криму | Донбас і Крим: ціна повернення | 11.4. Інформаційна політика України щодо повернення Криму